Рекуператор
Рекуперація (від лат. recuperator – «той, що повертає») – теплообмінник поверхневого типу для використання теплоти газів, що відходять, у якому теплообмін між теплоносіями здійснюється безупинно через стінку, що їх розділяє. На відміну від регенератора, траси потоків теплоносіїв у рекуператорі не змінюються. Рекуператори розрізняють за схемою відносного руху теплоносіїв — проти-точні, прямоточні та інші; за конструкцією — трубчасті, пластинчасті, ребристі та інші; за призначенням — для підігрівання повітря, газу, рідин, як випарники, конденсатори та інше.

Рекуперація (тепла)
Рекуперація (від лат. recuperatіo –«повернення») — повернення частини енергії для повторного використання у тому ж технологічному процесі. Рекуперація або ж зворотне одержання тепла – це процес, під час якого повітря, що надходить, обігрівається теплим повітрям, яке відходить. Тепле повітря у рекупераційному теплообміннику віддає більшу частину свого тепла повітрю, що надходить, завдяки чому тепле повітря не виходить назовні без користі через відкрите вікно.

Річна потреба у первинних енергоресурсах
Кількість енергії на рік, необхідна для опалення будинку та гарячого водопостачання, включно з витратами на видобування, підготовку та подачу енергії до будинку.

Річний обсяг споживання теплової енергії
Кількість енергії на рік, яку необхідно подавати до певного будинку з метою опалення, вентиляції та гарячого водопостачання.

Світлопрозорі конструкції
Ділянки теплоізоляційної оболонки будинку (вікна, балконні та вхідні двері, вітражі, фасадні системи, вітрини, ліхтарі тощо), що пропускають видиме світло.

Сталий розвиток
Загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.
Ідеї сталого розвитку були офіційно проголошені на Міжнародній конференції з навколишнього середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро (Самміт Зем-лі) [United Nations Conference on Environment and Development (Earth Summit), Rio de Janeiro] у 1992 р. Ця конференція розглядала оточуюче середовище і соціально-економічний розвиток як взаємопов’язані і взаємозалежні області. У головному документі, прийнятому на цій конференції, «Порядку денному на ХХІ століття» (Agenda 21), що розглядався в якості програми всесвітнього співробітництва, сталий розвиток пов’язується з гармонічним досягненням наступних цілей: високої якості навколишнього середовища і здорової економіки для всіх народів світу, задоволенні потреб людей і збереженні сталого розвитку протягом тривалого періоду.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п`яти головних принципах:

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.
2. Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов’язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.
3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф — злидні, які стали у світі звичайним явищем.
4. Необхідно налагодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.
5. Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.